1 І вів Еліуй далїй свою річ і говорив: 2 Не вже ж видиться тобі се справедливим, що ти сказав: Я праведнїйший, анїж сам Бог? 3 Ти бо сказав: що за користь менї, й що прибуло б менї з того навперід, як і послї того, як би я согрішив? 4 Я відкажу й самому тобі й твоїм друзям з тобою: 5 Глянь лиш на небо й побач; глянь на хмарі, що над тобою. 6 Як ти грішиш, що за шкоду йому причиняєш? і хоч би ти проступки твої незнати як збільшив, то що вдїєш ти йому? 7 Коли ти праведен, що ж даєш йому? або що він з руки в тебе візьме? 8 Безбожність твоя причинить шкоди тільки чоловікові, та й праведність твоя буде хосенна синові чоловічому. 9 Під силою угнїтаючих стогнуть угнетені й нарікають під рокою можних; 10 Та нїхто не говорить: Де Бог, мій сотворитель, що його й в ночі осьпівують? 11 Що більш, як зьвіррє земне, нас навчає, і більш, як птаство піднебесне, врозумляє? 12 Хоч і кричать, не відказує, задля гординї злих людей. 13 Але се неправда, будьто Бог не чує й Вседержитель не вглядає в те. 14 Хоч ти й сказав, що не бачиш його, та суд уже готовий у його, — жди його. 15 Але тепер, тим що гнїв Божий не навідав його, й він іще не спізнав його по всїй лютостї його, 16 Відчинив Йов легкодушно уста свої й розкидає нерозважно словами.