1 І промовив Зофар із Нааму й сказав: 2 Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний? 3 Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати? 4 Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима. 5 А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе, 6 Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти! Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять. 7 Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога? Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити? 8 Та ж він висший небес, — що ж ти вдїяти зможеш? глибше він всїх безодень, — що можеш зрозуміти? 9 Міра його довша нїж земля, ширша над моря. 10 Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його? 11 Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, — та й чи ж не зверне на його уваги? 12 Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике. 13 Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої, 14 І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму, 15 Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись. 16 І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї. 17 І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок. 18 Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати. 19 Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе. 20 Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне.