1 Чому, Господи, стоїш оддалеки, ховаєшся у час тїсноти? 2 Бутою своєю лякає безбожник бідолашного; зловляться вони у підступах, що придумали їх. 3 Бо чваниться безбожник ласощами душі своєї; і благословляє чоловіка захланного, він зневажає Господа. 4 В гордостї каже безбожник: Бог не буде слїдити; в него усе думка: нема Бога! 5 Всякого часу стелиться йому дорога; суди твої далеко від него; всїх ворогів своїх він сьміхом збуває. 6 Каже він в серцї своїм: не подамся; з роду в рід не буде для мене лиха. 7 Уста його повні проклону, зради і знущання; під його язиком мука і погибель. 8 Він ійде на засїдки край осель; у сховисках вбиває він невинного; він пасе очима за нещасним, 9 Чигає по закутках, як лев в гущавинї; чигає, щоб нужденного запопасти; хапає нещасного, й тягне в сїти свої. 10 Він припадає ниць до землї, притаюється, і нещасні гинуть від когтїв його. 11 Говорить в серцї своїм: Бог забуває, закриває лице своє, не побачить нїколи! 12 Встань, Господи Боже, піднеси руку твою, не забудь нужденних! 13 Чому зневажає Бога безбожник, кажучи в серцї своїм: ти не будеш доходити? 14 Ти бачив, бо ти поглядаєш на тїсноту й муку, щоб віддати рукою твоєю; на тебе вповає нещасний, ти єси поміч сиротинї. 15 Переломи руку безбожникові, а за ледачими вчинками злюки слїди, аж поки вже нїчого не знайдеш. 16 Господь царь на віки вічні; народи щезають із землї його. 17 Господи! Ти почув бажання смиренних; покріпив серце їх, і прихилив ухо твоє, 18 Щоб судити правду сиротинї і пригнобленому, щоб чоловік, що із землї взявся, не лякав більше.