1 Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник. 2 Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям. 3 Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх. 4 І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його. 5 За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих. 6 Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм. 7 Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям. 8 Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї. 9 Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу. 10 Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали. 11 Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї. 12 Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї. 13 Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї. 14 Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої. 15 Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї. 16 І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир. 17 За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її. 18 Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого. 19 Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї. 20 Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте? 21 Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може слїпим очі відкривати? 22 Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була. 23 І ходив Ісус по церкві у Соломоновім ходнику. 24 Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно. 25 Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене. 26 Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам. 27 Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною. 28 І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх. 29 Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого. 30 Я і Отець одно. 31 Брали тодї знов каміннє Жиди, щоб каменувати Його. 32 Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих дїл каменуєте мене? 33 Відказали йому Жиди, говорячи: За добре дїло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом. 34 Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги? 35 Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, — 36 то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулиш, бо сказав: Я Син Божий? 37 Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри менї. 38 Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому. 39 Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх, 40 та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там. 41 І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан нїякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була. 42 І увірували там многі в Него.