1 Говорять звичайно: Коли чоловік відпустить жену свою, й пійде вона від його й зробиться женою в другого мужа, то чи можна їй вернутись до него? Чи не споганилась би тим земля тая? Ти ж блудно жила з багатьма блудниками, а все ж таки вернися до мене, говорить Господь, і я прийму тебе. 2 Ось підніми очі твої на висоти й придивися: де не блудувала ти? При дорозї седючи, чигала єси на їх, як Арабій у пустинї, та й опоганила землю блудництвом твоїм і ледарством твоїм. 3 За се впинені були дощі, не було й пізного дощу; ти ж показувала чоло блудницьке, — не соромилась. 4 Чи ж не будеш хоч від тепер покликувати до мене: Отче мій! ти був провідником менї в молодощах моїх! 5 Чи він же та буде повсячасно гнївитись? чи ж до віку буде досадувати? От, що ти говориш, а чиниш ледарство й не кидаєш його. 6 І сказав менї Господь за царя Йосії: Чи бачив єси, що вкоїла ся зрадниця, дочка Ізрайлева? Ходила на всяку високу гору й під усяке зелене дерево та й блудувала там. 7 А потім, як вона все те чинила, говорив я їй: вернися до мене. Вона ж не вернулась; і бачила се зрадлива сестра її, Юдея. 8 І видїв я, що, хоч за все блудуваннє зрадницї, Ізрайлевої дочки, я відопхнув її та дав їй розводного листа, — зрадлива її сестра, Юдея, не злякалась, а пійшла та й блудувала так само, 9 І блудуваннєм своїм явним опоганила землю, й перелюбкувала з усяким камяним ідолом і деревляним бовваном. 10 До того зрадлива сестра її, Юдея, не вернулась всїм серцем до мене, а тільки лукаво, говорить Господь. 11 І сказав менї Господь: Зрадниця, дочка Ізрайлева, показала себе менше винною поруч із невірною Юдеєю. 12 Ійди ж і промов у голос ід півночі оцї слова: Вернись, ти зраднице, дочко Ізрайлева, говорить Господь. Я не вилию ввесь гнїв мій на вас; я бо на милость багатий, говорить Господь, — не до віку буду досадувати. 13 Признай тілько провину твою, що відпала єси від Господа, Бога твого, що блудувала з чужими під усяким гілястим деревом, мого ж голосу не слухала, говорить Господь. 14 Вернїтесь, одступники-дїти, говорить Господь, я бо здружився з вами, й возьму таки з вас по одному з городу, по двоє з кожної родини, та й приведу вас на Сион. 15 І дам вам наставників по душі менї, щоб вони пасли вас чесно й розумно. 16 І як намножитесь і будете плодющі на землї в ті часи, — говорить Господь, тодї вже не мовляти муть: „скриня завіту Господнього‟; й на думку нїкому не прийде вона, й не згадувати муть про її, не приходити муть до неї, й її вже не буде. 17 Нї! в ті часи звати муть Ерусалим престолом Господнїм, і всї народи збірати муться в Ерусалим задля імени Господнього, й не будуть уже ходити упрямим робом свого ледачого серця. 18 В ті часи ходити ме дом Юдин укупі з домом Ізрайлевим, і пійдуть із північньої землї в ту землю, що я надїлив вашим отцям у державу. 19 Я говорив собі здавна: Як поставлю тебе між дїтьми моїми і надїлю тобі бажану землю, найвеличнїйше наслїддє між усїма народами? і сказав: ти звати меш мене отцем твоїм, і не одступиш від мене. 20 Та як молодиця зраджує друга свого, так ви мене зрадили, ви, доме Ізраїля, говорить Господь. 21 За те ж чути голос по висотах, жалібний плач дїтей Ізрайлевих, ізза того, що ходили кривими стежками, забувши Господа, Бога свого. 22 Вернїтеся ж, непокірливі дїти, я вилїчу-прощу непокірливість вашу. Ось ми йдемо до тебе, ти бо єси Господь, Бог наш! 23 Справдї, даремно ми надїялись на ті горби й на многість гір; справдї, тілько в Господї, Бозї нашому, спасеннє Ізрайлеве! 24 Ся гидота пожерала заробітки батьків наших із молодощів наших: овечата їх, товар їх, синів їх і дочки їх. 25 Ми лежимо у соромі нашому й стид наш укриває нас, провинили бо ми Господеві, Богу нашому, — ми й наші батьки, з молодощів та й по сей день, — і не слухали поклику Господа, Бога нашого.