1 Так говорить Господь: Ійди в палату царя Юдейського та й промов там оце слово, 2 І проречи: Слухай слово Господнє, царю Юдейський, що седиш на престолї Давидовому, — ти й твої слуги й народ твій, всї, що ввіходите через цї двері! 3 Так говорить Господь: Чинїте суд і справедливість, і рятуйте притїснених із потали в тїснителїв; не чинїте кривди чужинцеві, безбатченкові й удовицї, та не проливайте безвинньої крові на сьому займищі. 4 Бо тілько тодї, як певнити мете се слово, будуть ввіходити дверьми в сї палати царі, що на місцї Давидовому седять на його престолї, та їздять на колесницях і конях — самі й слуги їх і люд їх. 5 Коли ж не слухати мете слова сього, так я кленуся вам самим собою, говорить Господь, що ся палата зробиться пусткою. 6 Так бо говорить Господь до дому царя Юдейського: Ти в мене Галаад, голова Ливану; та я зроблю з тебе пустиню, так, як міста безлюдні, 7 І нашлю на тебе опустошників, — кожного з його зброєю, — і повирубують найпоказнїйші кедри твої та й повкидають ув огонь. 8 І многі народи проходити муть через се місто й говорити один до одного: Чом то Господь вчинив таке з сим великим містом? 9 І будуть їм відказувати: Бо вони покинули завіт Господа, Бога свого, й покланялись иншим богам і служили їм. 10 Не плачте по мертвому й не побивайтесь по йому; нї, плачте по тому, що відходить у полонь; бо вже не вернеться й не побачить уже рідної країни своєї. 11 Так бо говорить Господь про Саллума Йосієнка, царя Юдейського, що царював намість отця свого, Йосії, що відходить у полонь, бо він уже не вернеться сюди, 12 А вмре на тому місцї, куди взято його в неволю, і землї сієї не побачить нїколи. 13 Горе тому, хто будує будинок свій несправедливостю, а сьвітлицї свої — беззаконством, хто зневолює ближнього свого працювати даремно, й плату його задержує, 14 Хто говорить: Збудую собі просторний будинок і широкі сьвітлицї; хто собі прорубує вікна великі, виложує кедриною й малює червоно! 15 Чи то ж гадаєш бути через те царем, що обложив себе кедриною? Батько твій їв і пив так само, та творив суд і справедливість, от і було йому добре. 16 Він розсуджував справу бідного й убогого, от і було йому добре. Хиба се не значить, знати мене? говорить Господь. 17 Твої ж очі й твоє серце тілько й дбають, що про наживу та пролив безвинної крові, а до того про утиск і насильство. 18 Тим же то так говорить Господь про Йоакима Йосієнка, царя Юдейського: Не будуть по йому голосити: Ой горе братові! ой горе сестричцї! Не голосити муть: Ой володарю! Ой ти, величносте! 19 Як осла ховають, так його поховають: витягнуть і викинуть його за ворота Ерусалимські. 20 Вийди, Ерусалиме на Ливан-гору, та й клич, і на Базанї здійми твій голос та й кричи з Аваримських гір; бо на порох потерті всї влюблені твої. 21 Говорив я тобі, як ти ще в добрі проживав; ти ж відказував: не буду слухати. Така була вдача твоя з молодощів твоїх, що ти не слухав голосу мого. 22 Усїх пастирів твоїх порозносить хуртовина, а приятелї твої пійдуть у неволю, й тодї ти засоромишся і окриєшся стидом за все ледарство твоє. 23 Ой ти, що живеш (мов би) на Ливанї, та (неначе) гнїздишся на кедрах! як же ти стогнати меш, коли настануть муки твої, мов болї у породїлї! 24 Так певно, як живу я, говорить Господь, — коли б Ехонїя Йоакименко, царь Юдейський, був перстенем на моїй правицї, то я й тодї б зірвав тебе, 25 І подам тебе на поталу настаючим на життє твоє й в руки тим, що ти їх боїшся, — на поталу Навуходонозорові, цареві Вавилонському, й на поталу Халдеям. 26 І викину тебе вкупі з матїррю твоєю, що породила тебе, в чужу землю, де ви не родились, — там ви й помрете; 27 У землю ж, куди бажати ме душа їх вернутись, туди вони не вернуться. 28 Невже ж той чоловік, той Ехонїя, таке марне, нужденне сотворіннє? або він — така нїнащо непригожа посудина? За що ж його й родину його викинено в землю, що її не знали. 29 Ой земле, земле, земле! слухай слово Господнє. 30 Так говорить Господь: Запишіть сього чоловіка, як бездїтнього, як чоловіка нещасного через увесь вік його, бо нїхто з його роду не буде седїти на Давидовому престолї й в Юдеї царювати.