1 Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: „Не до вподоби вони менї‟, 2 Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі, 3 Тодї, як затремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна, 4 І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпіває півень, а дочки сьпіву помовкнуть; 5 І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; — 6 Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом; 7 І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його. 8 О, марнота над марнотами, сказав проповідник, все марнота! 9 Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей. 10 Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно. 11 Слова мудрих — се голки, се гвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладає, — від одного пастиря. 12 Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг — не буде кінця, а й багато читання — втомлює тїло. 13 Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповідї його; в сьому міститься все про чоловіка. 14 Бог бо судити ме все, що дїється; навіть усе втаєне, — чи добре воно, чи лихе.