1 Ти ж заплач над князями Ізрайлевими, 2 Та й кажи: Що за левиця була в тебе мати! Між левами розлягалась, левчуків пестила. 3 І згодувала одного зміж левчуків своїх, і став він левом, і навчивсь ловити здобич, та й пожерав людей. 4 І прочули се народи та й спіймали його в яму, й в кайданах одвели в Египецьку землю. 5 І, пождавши, побачила, що марна визволу надїя, і взяла другого з левчуків своїх, та й зростила левом. 6 І, ставши великим левом, почав він ходити поміж левами й навчивсь ловити здобич, людей пожерати. 7 І опоганював вдовицї, й міста пустошив; і обезлюдїла земля та й усї осади її від реву його. 8 Тодї встали на його народи із земель примежних та й розкинули на його сїтї свої і спіймали в яму. 9 І посадили його в клїтку й одвели в ланцюгах до царя Вавилонського; заперли в темницї, щоб не чути вже було реву його в Ізраїлї по горах. 10 Мати твоя була, наче та виноградина, насаджена понад водою; була вроджайна, повна віття, від достатку води. 11 І виростали в неї прути кріпкі, хоч би й на скипетри володарів; і виросла вона високо й віттясто, та й виднїла далеко в гущинї пагонцїв своїх. 12 Но в гнїву (Божому) вирвано її з коріннєм, і кинуто на землю, а вітер від сходу висушив плід її; повиривані, повсихали кріпкі пагонцї її; огонь пожер їх. 13 А тепер її в пустиню пересадили, в суху, безводню землю. 14 І вийшов огонь із пня галуззя її, пожер грони її, та й не зосталось у неї прутів кріпких на жезла царські. Оце та жалібна пісня, — вона й полишиться нею на плач.