1 І скликав Мойсей усього Ізраїля і промовив до них: 2 Самі ви вбачали все, що сотворив Господь перед очима вашими в Египецькій землї з Фараоном і з рабами його і з його землею: 3 Великі спокушення, що вбачали очі твої, сї великі знаки і чудеса. 4 Тілько Господь не дав вам серця, щоб пізнати, і очей, щоб бачити, і ушей, щоб чути, аж до сього дня. 5 І водив я вас по степу сорок років: та одежа ваша не розлетїлась на вас, і обувє не позносилось на ногах твоїх; 6 Хлїба ви не їдали, і вина і сильного напитку не пивали, щоб зрозуміли, що я Господь, Бог ваш. 7 І як прийшли ви на се місце, так Сигон, царь Гезбонський, і Ог, царь Базанський, вийшли проти нас битись, і ми побили їх. 8 І взяли ми землю їх, та й оддали в наслїддє Рубенїям та Гадїям та поколїнню Манассіїв. 9 Додержуйте ж слова завіту сього, і сповняйте їх, щоб усе, що ви робите, удалось вам. 10 Сьогоднї стоїте ви всї перед Господом, Богом вашим: голови поколїнь ваших, ваші громадські мужі і ваші начальники, всї мужі Ізрайлеві, 11 Ваші дїти, ваші жінки, і приходень твій, що посеред табору твого, від рубача твого до твого водоноші, 12 Щоб ти приступив до завіту Господа, Бога твого, що під клятьбою установляє Господь, Бог твій, сьогоднї з тобою про те, 13 Щоб поставити тебе сьогоднї своїм народом, а він щоб був Богом твоїм, як сам обіцяв тобі і як він клявся батькам твоїм, Авраамові, Ізаакові і Яковові. 14 Не з вами одними роблю я сей завіт і сю клятьбову умову; 15 А з ними, що сьогоднї з нами ту стоять перед Господом, Богом нашим, і з тими, яких ту сьогоднї нема з нами. 16 Ви бо знаєте, як ми жили в землї Египецькій, і як ми переходили посеред народів, аж перейшли їх; 17 І ви гидкі їх речі бачили, їх божища з дерева і каменя, із срібла і золота, що їх у себе держать. 18 Остерегайтесь, щоб не було між вами чоловіка, чи жінки, чи родини, чи поколїння, що їх серце одвертається сьогоднї од Господа, Бога нашого, щоб ійти служити богам сїх народів. Пильнуйте, щоб між вами та не було нї одного кореня, що плодить отруту і полин, 19 І такого чоловіка, що, почувши слова сієї клятьби, благословить себе в серцї свому, кажучи: Мати му впокій, хоч я жию по своїй волї; щоб не пропав, хто пє, і хто смагу терпить. 20 Господь не схоче простити йому; тодї запалає гнїв Господень і лють його на чоловіка сього, і спадуть на його всї прокляття, написані в ʼцїй книзї, і Господь зітре спід небес імя його: 21 І Господь призначить його на погибіль зміж усїх поколїнь Ізрайлевих, по всїх прокляттях завіту, як написано в книзї закону сього. 22 І дальші роди, дїти ваші, що будуть після вас, і чужоземець, що прийде з далекої землї, побачивши кари сієї землї і муки, що їх завдавати ме їй Господь, казати муть, 23 Що вся земля пожарище, сїрка і сіль; земля не засїяна, де нїщо не росте і жадна билина не вдержиться, як западня Содома і Гомора, Адама і Зебоїм, що перевернув їх Господь у гнїву свому і в досадї своїй; 24 І казати муть всї народи: Про що Господь зробив так із сією землею? Чого так дуже запалав гнїв його? 25 І казати муть їм: За те, що покинули завіт Господа, Бога батьків своїх, що його вчинив з ними, як виводив їх із Египецької землї, 26 І тому, що вони пішли і служити стали богам иншим, і падали ниць перед богами, яких вони не знали, і яких він не дав їм. 27 І запалав гнїв Господень на сю землю, так що допустив на неї всї прокляття, які написано в ʼсїй книзї; 28 І вирвав їх Господь із сієї землї в гнїві і в досадї і в пересердї великому, та й кинув їх у другу землю, як оце й єсть. 29 Що втаєне, те належить Господеві, Богу нашому; що ж відкрите, те наше і дїтей наших, по віки, щоб ми сповняли всї слова закону сього.