1 Як же окріпло царство в руцї в Соломона, посвоячився Соломон із Фараоном, Египецьким царем, і взяв за себе дочку Фараонову й привів її в Давидів город, покіль не скінчить будови палати своєї й храму Господнього й муру навкруги Ерусалиму. 2 Тодї приносив люд жертви ще на висотах, до того бо часу не був ще збудований дім імени Господньому. 3 Соломон любив Господа і ходив в установах отця свого Давида, але й він приносив жертви й палив кадило на висотах. 4 І подався царь у Габаон, щоб там жертвувати, бо се була найповажнїща жертівна висота. Тисячу всепалень принїс Соломон на тому самому жертівнику. 5 У Габаонї ж обявивсь Господь Соломонові вночі вві снї, й рече Бог: Проси, що дав би я тобі. 6 І відказав Соломон: Ти виявив мойму отцеві Давидові велику милость, і за те, що він ходив перед лицем твоїм у щиростї, побожностї й в чистотї серця, ти додержав йому цю велику милость і дарував йому сина, що седїв би на його престолї, як і є воно тепер. 7 Оце ж, Господи, Боже мій, вчинив єси раба твого намість отця мого Давида царем; але я ще молодик і не знаю нї виходу, нї ввіходу; 8 І раб твій обертається серед народу твого, що вибрав ти собі, такого великого народу, що за множеством його неможна його нї злїчити, нї переглянути; 9 То ж дай слузї твойму розумне серце, щоб йому правити народом твоїм і вміти розбірати між добрим і лихим; бо хто зможе правити сим величезним народом? 10 І вподобав Господь, що Соломон просив сього. 11 І рече йому Бог: За те, що ти просив сього, а не випрошував довгого віку, або багацтва, або смертї ворогів твоїх, а прохав розуму, щоб уміти судити, 12 То я вволю твою волю: даю тобі мудре й розумне серце, так що рівнї тобі нї перше тебе не було, нї послї тебе не зявиться. 13 Ба й тим, чого не прохав єси, надїляю тебе: і багацтвом, і славою, так що рівнї тобі не буде між царями, покіль віку твого; 14 І коли ходити меш путьми моїми, пильнуючи установ моїх і заповідей моїх, як отець твій Давид ходив, так дам тобі й вік довгий. 15 І прокинувся Соломон, і зрозумів, що се сновидїннє. Вернувшися ж у Ерусалим, приступив перед скриню закону Господнього, й принїс жертви всепалення та жертви мирні, й зладив велику гостину про всї слуги свої. 16 Тодї прийшли дві молодицї-блудницї до царя. 17 І каже одна молодиця: Прошу, пане мій! я й оця молодиця живемо в одній хатї, й я породила при нїй в тій хатї; 18 На третий же день, як я породила, злягла й ся молодиця. І були ми вдвох; нїкого чужого з нами в хатї не було; 19 І вмер синок сієї молодицї вночі, бо вона приспала його; 20 Вона ж устала серед ночі, узяла мою дитину зпід мого боку, тим часом, як служебка твоя спала, та положила її до свого лоня, свою ж мертву дитину положила до моєї грудї; 21 Як же встала я вранцї годувати дитинку мою, коли ж воно мертве. Та як я придивилась до його вранцї пильно, бачу, що се не моя дитинка, що я вродила. 22 Друга ж молодиця каже: Нї! моя дитина жива, а твоя дитина мертва. А та править: Нї! твоя дитина мертва, а моя живенька. І змагались так перед царем. 23 І рече царь: Ся править: ось моя дитина живенька, а твоя мертва, а та править: нї! твоя дитина мертва, а моя живенька. 24 І повелїв царь: Подайте менї меча! Як же принесено меча перед царя, 25 Повелїв царь: Розітнїть живе хлопятко надвоє, та й дайти сїй половину, а тій половину. 26 І каже тодї молодиця, та, що дитина в її була жива, цареві — бо серце її заворушилось з жалю за синком своїм: Благаю тебе, добродїю мій, оддай їй живеньку дитинку, не вбивай! А друга промовила: Нехай не буде нї менї, нї тобі, розтинайте! 27 І розсудив царь: Оддайте тій першій живу дитину, не вбивайте! та її мати. 28 Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, сповнились усї шаною й страхом перед царем; зрозуміли бо, що в йому був Божий розум, щоб судити.