1 Тим же, браттє сьвяте, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Сьвятителя визнання нашого, на Христа Ісуса. 2 Вірен Він Тому, хто настановив Його, як і Мойсей у всьому домі Його: 3 більшої бо слави Сей над Мойсея сподобив ся, скільки більшу честь має, нїж будинок, той, хто збудував його. 4 Всякий бо будинок будує хтось, а хто все збудував, се Бог. 5 І Мойсей же вірен у всьому домі Його, яко слуга, на сьвідченнє тому, що мало глаголатись; 6 Христос же, яко Син, в домі Його, котрого дім ми, коли свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем. 7 Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогоднї, як голос мій почуєте, 8 не закаменяйте сердець ваших, як в прогнїванню, в день спокуси в пустинї, 9 де спокушували мене батьки ваші, досьвідчались про мене, й видїли дїла мої сорок років. 10 За се прогнївивсь я на рід той і сказав: Завсїди заблуджують серцем, і не пізнали вони доріг моїх; 11 так що поклявсь я в гнїві моїм: Чи (коли) ввійдуть вони в відпочинок мій. 12 Остерегайтесь, браттє, щоб не було в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого. 13 А вговорюйте один одного щодня, доки сьогоднї зоветь ся, щоб не став которий з вас запеклим через підступ гріха. 14 Бо ми стали ся спільниками Христовими, коли тільки початок істнування до кінця твердо додержимо. 15 Коли (нам) глаголеть ся: „Сьогоднї, коли почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших, як у прогнїванню.‟ 16 Деякі бо, чувши, прогнївали (Бога), тільки ж не всї, що вийшли з Єгипту з Мойсейом. 17 На кого ж Він гнївив ся сорок років? Чи не на тих, що грішили, котрих костї полягли в пустинї? 18 Кому ж Він кляв ся, що не ввійдуть у впокій Його, коли не неслухняним? 19 І бачимо, що не змогли ввійти за невірство.