1 От і скупили Филистії всї потуги до купи в Афецї, тим часом як Ізраїль отаборивсь коло криницї під Езреелем. 2 Як же князї Филистійські прийшли з сотнями й тисячами своїми, а потім прийшов і Давид із людьми своїми за Анхузом, 3 Кажуть князї Филистійські: Що се за Євреї? Відказав Анхуз Филистійським князям: Чи ж ви не знаєте, що се Давид, слуга Саула, царя Ізрайлевого, що вже більш року при менї пробуває, й я з того дня, як він прийшов, та й досї нїчогісїнько не знайшов у йому. 4 Та недовольні були на його за се Филистійські князї і вимагали від його: Відошли сього чоловіка назад; нехай вертає в свою домівку, що назначив єси йому, і не йде з нами воювати, щоб на войнї та не зробився нашим зрадником. Чим би йому запобігти знов ласки у пана свого, як не головами сих (наших) людей? 5 Хиба ж се не той Давид, що йому присьпівувано в хороводах: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч? 6 І звелїв Анхуз покликати Давида та й каже йому: Так певно, як живе Господь: ти щирий, і мило було б очам моїм, щоб ти в таборі зо мною виходив і ввіходив, бо я не знайшов у тебе нїякого зла з того часу, як прийшов єси до мене та й по сей день; та иншим князям ти не під мислї. 7 То ж ійди собі з упокоєм додому, щоб не дражнив князїв Филистійських. 8 І відказав Давид Анхузові: Що ж я таке вчинив і що ти знайшов у рабі твойму з того часу, як ввійшов я в твою службу, та й по сей день, щоб менї не йти на війну проти ворогів мого царя й пана? 9 І сказав Анхуз Давидові: Знаю, що ти менї такий любий, як ангел Божий, та що ж коли вимагають князї Филистійські: Нехай він не йде з нами на війну! 10 Оце ж лагодься завтра вранцї з слугами пана твого, що прийшли з тобою; і встаньте ранїсїнько, щоб вам, скоро займесь на день, вийти. 11 От і встав Давид і люде його, щоб ійти назавтра вранцї назад у Филистійську землю, тим часом як Филистії пійшли в Езреель.